Імпортна офшорна схема

Більшість компаній у юрисдикціях із низькоподатковим статусом, і зокрема, офшорних, задіяні саме в організації операцій імпорту. З розвитком ринкової економіки початку 1990-х схеми мінімізації податкового тягаря, що застосовувалися на Заході з давніх часів, стали активно входити і в наше життя. Але якщо в ті роки були хороші будь-які «тіньові» варіанти подібної діяльності, то з посиленням контролю за офшорними зонами на міжнародному рівні такі компанії практично зникли. Однак це не означає, що сьогодні неможливо використовувати їх у плануванні свого бізнесу, пов'язаного з ЗЕД — просто способи роботи вимагають серйозного знання офшорного законодавства та потребують ретельного індивідуального аналізу.

Звичайна схема використання офшору при імпорті

Вітчизняне підприємство

Імпортер замість того, щоб купувати товар у компанії-виробника, купує його у офшорної компанії, що купила там, – за ціною вищою. Імпортер ввозить продукцію на територію України, при цьому сплачуючи досить високі мита, а також ПДВ, а потім продає товар кінцевим споживачам. Націнку ставить мінімальний, прибуток також отримує незначний, і саме з нього сплачує податки на території України, а основна частина прибутку акумулюється на рахунках офшорної компанії.

Причому між офшорною компанією та виробником товарів часто включаються додаткові компанії, зареєстровані в інших юрисдикціях — як офшорних, і оншорних. І в більшості випадків це обумовлено прямими вимогами компанії-виробника, оскільки в даний час прямі угоди з офшорними компаніями часто викликають надмірну увагу фіскальних органів.

Тому в рамках організації імпорту задіюється агентська угода. Як правило, юрисдикція для реєстрації компанії-агента вибирається в залежності від місця знаходження компанії – продавця чи виробника — як ЄС, і Азія. Слід особливо уважно поставитися до того, де зареєстрований продавець і які вимоги він пред'являє до контрагентів. Однак важливий момент полягає в тому, що зовсім не обов'язково орієнтуватися, як у більшості випадків, на юрисдикцію, яка має з Україною (як, наприклад, Кіпр) договір про уникнення подвійного оподаткування. у цьому випадку йдеться про імпорт, і така угода не має значення.

Принцип дії практично схожий із звичайною схемою без включення підприємства-агента. Українська компанія-імпортер реалізує товар з мінімальною націнкою, і таким чином мінімізується прибуток, отриманий в Україні, адже з нього і доведеться платити тут податок. А основну частину прибутку знову вдається вивести з-під оподаткування та акумулювати в офшорній компанії. Ще більш вдалим варіантом буде використання підприємства-імпортера в Україні, яке є власником пільг зі сплати ПДВ та мит.

Оскільки схеми торгівлі із зарубіжними партнерами, що особливо мають офшорний статус, перевіряються податковою з особливою ретельністю щодо прозорості, ми радимо підходити до розробки імпортних операцій з особливою ретельністю і завжди заручатися підтримкою досвідчених юристів.